ІКОНОПИС

Ікони ХІІІ – початку ХХ століття та твори давньоруського декоративно-ужиткового мистецтва становлять один із найзначущих розділів колекції Національного музею «Київська картинна галерея». Незважаючи на досить скромний обсяг – тільки 93 одиниці зберігання – багато з пам’яток, що входять до нього, мають велику історичну та художню цінність і можуть бути поставлені в один ряд із найвідомішими експонатами закордонних зібрань. Краща частина цієї колекції представлена в експозиції.

Благовірні князі Борис і Гліб

Видатна за своїми мистецькими якостями ікона, котра є найдавнішим із тих, що збереглися, зображенням святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба, походить з Вознесенської церкви Савво-Вишерського монастиря неподалік від Новгорода. Близько 1914 року її придбав український промисловець, меценат і збирач старожитностей П. І. Харитоненко та віддав до Спаської церкви, збудованої в 1911–1913 роках в його маєтку Наталіївка (Харківська область). Із 1930 року вона знаходилася в Музеї культів і побуту при Всеукраїнському музейному містечку, згодом – у Київському державному музеї українського мистецтва, звідки і надійшла в 1938 році до нашого музею.

Борис (у хрещенні Роман; бл. 986–1015), князь ростовський, та Гліб (у хрещенні Давид; бл. 987–1015), князь муромський, – молодші сини великого князя київського Володимира Святославича, перші національні канонізовані святі. 1015 року, невдовзі по смерті батька, були вбиті за наказом їхнього зведеного брата Святополка, який усував суперників у боротьбі за князівський престол. Внаслідок чотирирічної війни Святополка переміг син Володимира Ярослав Мудрий, за часів якого, вочевидь, і було здійснено першу спробу канонізації святих братів. Тоді ж таки почали складати оповіді про їх загибель. Спершу Бориса та Гліба шанували як цілителів, та дуже скоро вони стали покровителями всіх руських князів як їхні святі родичі. Вони – помічники в битвах, їхніми іменами закликали до єдності Русі, припинення міжусобних воєн.

Строго фронтальна постановка фігур князів-страстотерпців і однакові жести їхніх рук властиві найдавнішим зображенням Бориса та Гліба, а монументальність образу ріднить його з творами стінопису. Дослідники не виключають, що за взірець для автора цієї пам’ятки могла правити одна з перших борисоглібських ікон, що, імовірно, зберегла портретні риси князів.

Незважаючи на численні поновлення, котрі робилися впродовж більш ніж 700-річної історії існування ікони, вона не втратила яскравості й благородства колориту, гармонійності колірних сполучень.

Чудо Георгія про змія

Святий великомученик Георгій (280–303/304) походив із знатного каппадокійського роду, був комітом (старшим воєначальником) римської армії. Під час гонінь на християн при імператорі Діоклетіані склав з себе воїнський сан і сповідував християнство, за що після восьмиденних катувань був обезглавлений в Нікомідії. Як переможець у духовній брані йменується Побідоносцем (згодом цей епітет було переосмислено у зв’язку з його перемогою над змієм).

З-поміж багатьох чудес Георгія найбільшого поширення в іконописі набуло «Чудо про змія». Перші зображення Георгія-змієборця з’явилися у давньоруському мистецтві наприкінці ХІІ століття. Представлений на іконі ізвод належить до розгорнутого варіанта, де ми бачимо не тільки Георгія на коні та змія, а ще й місто, царівну, її батьків та очевидців чуда. Іконографічною особливістю пам’ятки є зображення меча в руці святого замість списа, який зустрічається значно частіше, а шолом, що злетів з голови Георгія, – унікальна іконографічна деталь.

Ікона вирізняється витонченістю та різноманітністю декоративних деталей. Її динамічна композиція, за всієї своєї складності, строго вивірена й урівноважена. Побудований на поєднанні яскравих, дзвінких барв колорит надає зображенню святковості й урочистості, що підкреслює значущість подї.

Страшний суд

Страшний суд – завершальний момент світової історії, що передує оновленню світу й остаточному возз’єднанню людини з Богом. Іконографія Страшного суду склалася у візантійському мистецтві в ХІ–ХІІ століттях, хоча свідчення про існування зображень на цю тему належать до значно ранішого часу.

Іконографічними особливостями вказаної пам’ятки є фігура недбайливого священнослужителя, що горить у пеклі, розширення циклу пекельних мук, зображення в натовпі засуджених народів синьолицих людей, якими, либонь, іконописець уявляв собі мешканців Синьої Орди, а також включення до композиції сюжетів «Отечество» та «Видіння преподобного Іоанна Ліствичника». Останній пов’язаний з однойменним твором преподобного Іоанна, ігумена святої гори Синайської, прозваного Ліствичником (VI ст.), котрий описав християнський шлях духовного вдосконалення у вигляді східців драбини чеснот, яка зводить подвижників на небо.

Вогненне сходження пророка Ілії

Ілія Фесвитянин (ІХ ст. До Р. Х.) – ветхозавітний пророк, ревнитель чистоти віри, борець із поганським культом Ваала, звершував великі чудеса: зводив вогонь з неба, оживив померлого, примножував їжу під час голоду; за його милитвою розступалися води ріки, починалася засуха й знов ішов дощ.

«Вогненне сходження пророка Ілії» – один із найпоширеніших сюжетів у давньоруському мистецтві. Йому надавалося значення ветхозавітного прообразу Вознесіння Христового, а чудеса, що супроводжували життя Ілії, пророкували чудеса, які творив Христос.

Загалом іконографія пам’ятки традиційна, однак суміщення двох сюжетів – «Вогненне сходження пророка Ілії» та «Ілія пророк у пустелі» (справа внизу) зустрічається не завжди.

Ікони празникового («Каргопольського») чину. Друга третина ХVI століття. Вологда

Походження ікон «Таємна вечеря» та «Усікновіння глави Іоанна Предтечі», що колись належали до празникового ряду одного іконостаса, залишається дискусійним.

Авторами представлених ікон могли бути різні майстри. Так, лики та оголені частини фігур (личне) написані в «Усікновінні» на рівні вищому, ніж архітектура та пейзаж (доличне). А «Таємній вечері» притаманні деяка графічність, незгармонованість ликів з іншими елементами зображення. Однак вишуканість колориту, композиційна врівноваженість та емоційний вплив пам’яток дозволяють зарахувати їх до найкращих в іконописному зібранні музею.