МИСТЕЦТВО КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Силу, пристрасть, тріумф життя та потужний заряд енергії – усе це випромінюють роботи Олександра Дейнеки. Його атлетичні, підтягнуті, як на підбір, міцні хлопці та дівчата змушують згадати античних героїв і поширений у ті часи культ тіла. Ідеалізовані, типізовані образи щасливих, бадьорих спортсменів, студентів, робітників навдивовижу відбивають давньогрецьку ідею калокагатії. Гідного громадянина полісу, в якому гармонійно поєднуються фізична досконалість та благородство душі. Ті риси, які характеризували й особистість самого художника.

Завдяки своїй творчості Олександр Дейнека мав усе, що могла запропонувати радянська влада. Водночас за яскраву індивідуальну художню манеру видатного майстра цінували в Європі та США, що було доволі небезпечним для тієї епохи. Навколо суперечливої фігури художника й досі точаться мистецтвознавчі дискусії: де закінчується Дейнека-модерніст, і де починається Дейнека-соцреаліст. Утім, усі фахівці сходяться на думці: що, незважаючи на манеру зображення, життя, як воно є, було найбільшим його натхненням. В індивідуальному він завжди відбирав найхарактерніше, а в простій буденності міг розгледіти прекрасне.