МИСТЕЦТВО XVIII СТОЛІТТЯ

XVIII століття — доба великих перетворень, час утвердження світської культури, коли  формуються жанри живопису, яких не знала Давня Русь: історичний, батальний, портретний, пейзажний, побутовий, натюрморт.

Особливо продуктивно розвивався портретний жанр, який переживав справжній розквіт, недарма той період називають ще століттям портрета. Твори саме цього жанру, що так переконливо відобразили нове розуміння людської особистості, переважають у колекції музею. Зібрання сформувалось не відразу. Серед перших надходжень (1920-ті) було декілька портретів XVIII ст., зокрема два портрета І. П. Аргунова, які і на сьогодні репрезентовані в експозиції. Утім, найбільші надходження відбулись у 1930-х роках, коли до музейної збірки надійшли твори Д. Г. Левицького та В. Л. Боровиковського. У подальшому колекція продовжувала поповнюватись, зокрема роботами І. П. Аргунова.

Простежити розвиток портретного живопису можна, починаючи з «Портрета Єрмака Тимофійовича» та «Портрета фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметєва», виконаних невідомими художниками середини XVIII століття. Представлені в колекції полотна знаних портретистів середини XVIII століття  О. П. Антропова (1716–1795) «Портрет імператриці Єлизавети Петрівни» (1755) та «Портрет графині» (?) (1768) І. П. Аргунова (1729–1802).

Кінець XVIII — початок ХІХ століття були ознаменовані розквітом ще одного різновиду портрета — мініатюрного. Досить часто такі портрети писалися аквареллю з додаванням білил на кістяних пластинах  завтовшки 0,3–0,6 см. Краї крихкої мініатюри захищала рама, що у художньому відношенні становила одне ціле з самим твором.

Про блискучий розквіт портретного живопису  другої половини XVIII свідчать полотна одного з найталановитіших портретистів Д. Г. Левицького (1735–1822). Уродженець України Д. Левицький був заохочений до мистецтва своїм батьком Г. Левицьким, відомим художником-гравером, який довгий час працював у друкарні Києво-Печерської Лаври та був тісно пов’язаний з Києво-Могилянською академією. До кращих творів Левицького у нашій збірці належать: «Портрет князя І. М. Долгорукова» (1782), «Портрет невідомої у блакитному» (1784), «Портрет Катерини ІІ у вигляді законодавиці в храмі богині восуддя» (близько 1783) та «Портрет великої княжни Олени Павлівни» (1791).

Представлені у музейній колекції також твори молодшого сучасника Левицького, так само вихідця з України, В. Л. Боровиковського (1757–1825).

Особливо високим рівнем виконання та глибиною психологічної характеристики позначений «Портрет В. І. Арсеньєвої уродженої Ушакової» (1895). (Твором, у якому виявились) Ознаки нового етапу класицизму початку ХІХ століття  яскраво виявляються у «Портрет князя М. Г. Рєпніна» (1806), який підкреслює енергійність, вольові якості, рішучість зображеного. В останній чверті XVIII століття поряд з історичним та портретним жанрами починає активно розвиватися пейзажний живопис. В 1776 році в Петербурзькій Академії мистецтв відкривається спеціальний ландшафтний клас. Першим, хто закінчив цей клас з найвищою нагородою — великою золотою медаллю — був Федір Михайлович Матвєєв (1758–1826). Нагорода дала молодому художнику право на пенсіонерську поїздку до Італії, де й було створено представлене в експозиції музею полотно Ф. Матвєєва «Вид на пагорб Челіо в Римі» (1805).