ПРО МУЗЕЙ

Національний музей “Київська картинна галерея” – одна з найзначніших збірок образотворчого мистецтва України. Колекція налічує понад 13 тисяч творів живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. В музеї експонують неоціненну колекцію ікон 13–17 ст., збірку творів митців 18–20 ст.: Д. Левицького, В. Боровиковського, В. Тропініна, І. Айвазовського, П. Федотова, М. Ге, І. Крамського, І. Шишкіна, І. Рєпіна, В. Верещагіна, Б. Кустодієва, М. Нестерова, М. Врубеля та ін.

Своїх перших відвідувачів Київська картинна галерея прийняла в листопаді 1922 року. Основу колекції склали пам’ятки, які здебільшого належали до російської художньої школи. Це твори з особистих колекцій сімей Терещенків, Ханенків, а також Оскара Гансена, зосереджені після націоналізації в спеціальному Музейному фонді.

Від дня свого заснування музей розташований в центральній частині Києва, навпроти головного корпусу Національного університету імені Т. Г. Шевченка, у колишньому особняку Ф. А. Терещенка. Федір Артемійович Терещенко, як і його старший брат Никола Артемійович, був відомим цукрозаводчиком, громадським діячем, займався благодійництвом і меценатством. Перебудова садиби, зведеної у 1878-му (за два роки до того, як її придбав Ф. Терещенко), здійснювалася в 1882–1884 роках за проєктом петербурзького архітектора академіка А. Л. Гуна під керівництвом відомого київського зодчого В. М. Ніколаєва. Характерним для тогочасних смаків було поєднання скромних затишних житлових приміщень та ефектної анфілади другого – парадного поверху, де розташовувалися оформлені в різних історичних стилях будуар, диванна, вітальня, кабінет і курильня. Особливістю будівлі є наявність спеціального, освітленого крізь скляну стелю, залу для розміщення картинної галереї. А оскільки зібрання передбачалося зробити загальнодоступним, для відвідувачів було влаштовано окремий вхід із двору.

Кілька поколінь сім’ї Терещенків займалися колекціонуванням. Вони не створили самостійного музею, але роботи, що належали їм, до цього дня зберігаються в Київській картинній галереї, складаючи вельми цінну частину її зібрання. Серед них: «Селянин з вуздечкою» І. Крамського, «Среди долины ровныя…» та «Дубовий гай» І. Шишкіна, «Курсистка» М. Ярошенка, «Ніч на Дону» А. Куїнджі, «Дівич-вечір” В. Маковського, «Поприщин» І. Рєпіна, «Дівчинка на тлі персидського килима» М. Врубеля та інші.

Перше десятиліття існування Картинної галереї відображає загальні процеси, пов’язані з реорганізацією музейних установ Києва та визначенням їх профілю. Внаслідок перерозподілу музейних фондів до Галереї надійшли пам’ятки давньоруського іконопису, портретний живопис Д. Левицького та В. Боровиковського, картини й графічні твори І. Рєпіна, М. Ге, М. Врубеля, В. Маковського, що помітно збагатили колекцію.

У 1934 році Картинна галерея входить до складу єдиного Державного музею, але трохи більше ніж за рік знову стає самостійним  закладом, що дістав назву «Київський державний музей російського мистецтва». З 1939 року в ньому формується відділ сучасного (радянського) мистецтва. Музей по праву вважався одним із кращих у країні, однак його подальший розвиток був перерваний війною. Найцінніші твори в 1941 році евакуювали до столиці Башкирії Уфи, де вони зберігалися в місцевому музеї. Серед утрачених у роки Другої світової війни цінностей: ікони XV–XVI століть, картини І. Айвазовського, К. Флавицького, М. Ге, О. Боголюбова, О. Саврасова, Л. Соломаткіна, А. Куїнджі, А. Лентулова, К. Петрова-Водкіна та ін.

У повоєнні роки держава вжила низку дієвих заходів з підтримки та відновлення музею. До Києва було безоплатно передано першокласні твори з колекцій найбільших музеїв Москви та Ленінграда. Систематично відбувалися обміни між музейними установами, купувалися твори у приватних колекціонерів і самих художників. У цей період музей поповнився картинами П. Кончаловського, М. Реріха, Б. Йогансона, С. Чуйкова, М. Сар’яна, Ю. Пименова та інших майстрів.

Одна з найзнаменніших подій в історії музею відбулася в 1986 році, коли частиною його зібрання стали близько 300 творів живопису та графіки кінця ХІХ – початку ХХ століття, переданих за заповітом відомого київського педіатра Давида Лазаревича Сигалова (1894–1985). Ні до, ні після того жоден музей України не приймав у дар від приватної особи такої великої та цінної колекції. Саме з неї походять твори К. Сомова, Б. Кустодієва, З. Серебрякової, М. Сар’яна, П. Кузнецова, Б. Григор’єва, С. Судейкіна, Н. Сапунова, які суттєво підвищили не тільки якість експозиції, а й загальний рівень зібрання, оскільки роботами деяких із цих авторів музей до того не володів.

Побудована за історично-хронологічним принципом постійна експозиція дає змогу простежити головні етапи становлення та розвитку іконопису й російської художньої школи, хоча, безумовно, є і лакуни. Найповніше представлене мистецтво середини ХІХ – початку ХХ століття, а одночасне експонування монографічних колекцій В. Боровиковського, В. Тропініна, І. Айвазовського, М. Ге, В. Перова, І. Шишкіна, М. Врубеля, М. Нестерова, В. Полєнова, І. Рєпіна, В. Верещагіна, І. Антокольського відображає самобутність київського зібрання та особливості творчого почерку кожного з цих майстрів.

Поповнення колеції роботами провідних майстрів ХХ століття найактивніше велося в 1960–1990 роки. Тут також є чимало монографічних колекцій. Це – живопис, графіка, скульптура С. Герасимова, О. Дейнеки, Ю. Пименова, А. Нікича, О. Грицая, В. Фаворського, В. Цигаля, О. Комова та інших майстрів, творчість яких викликає незмінний інтерес відвідувачів.

Свого часу в музеї було сформовано розділ мистецтва народів СРСР, куди ввійшли твори живописців і скульпторів з тодішніх союзних республік, а нині незалежних держав – Білорусі, Молдови, країн Балтії, Закавказзя, Середньої Азії, а також українських художників. Наприкінці 1980-х і в перші роки незалежності у стінах музею відбулися перші персональні та групові виставки багатьох молодих майстрів, котрих тепер вважають класиками сучасного національного мистецтва.

Значущість і цінність зібрання стали підставою для надання музеєві в 2010 році статусу національного. У 2017 році його було перейменовано у Національний музей «Київська картинна галерея».

За 100 років існування музей перетворився на свого роду візитну картку міста та всієї України. За цей час було видано декілька путівників, кожен з яких ставав відображенням музейної колекції та певної доби. Але передусім це завжди була книга про мистецтво, що вело до нескінченно прекрасного й різноманітного світу художньої творчості.